Львів – колиска українського хокею

Понад столітня історія вітчизняного хокею бере свій початок з «західної столиці» України – міста Львова.

У моєму архіві зберігається газета «Слово польське» від 16 січня 1905 року (№26), в якій надруковано такий репортаж: «Фестин на ставах Панєнських випав дуже гарно… Атракцією став хокей, який продемонстрували учні Реальної школи. Через неприбуття суперника, яким мала бути команда Товариства Лижварського, реалісти зіграли між собою… Публіки було багато, яка весело вітала нову гру на леді, а що мороз «скварчав» (-12 градусів), то було випито чимало гарячої гербати». Закінчуючи свій репортаж, автор висловив надію, що хокей на льоду скоро знайде прихильників не тільки серед хлопців, а й серед дівчат, бо велика група панянок вже досить добре собі радить на ковзанах. Тож у Львові цьому виду спорту невдовзі виповниться 110 років…

Хоча так насправді, то хокей у нашому місті почав масово розвиватися у двадцятих роках, коли у багатьох спортивних товариствах виникли хокейні секції, що долучилися до тих, що вже поодиноко діяли в «Погоні», «Чарних» чи «Лєгії». Як свідчить коротенька згадка у щоденнику «Діло» 1911 року, ще у тому ж році піонер українського спортового руху професор Іван Боберський намагався впровадити в СТ «Україна» нову спортивну ділянку – гаківку на леді. Однак його ідея не увійшла тоді у життя. Другий раз цю саму думку підніс в 1926 році тодішній голова Товариства інженер Слєзак, але з тим же наслідком. Тоді матеріальні обставини перешкодили українцям бути серед перших, хто впровадив новий досі спорт.

Славна львівська «Україна»

Властивий початок української гаківки припадає на зиму 1930 року, коли члени проводу СТ “Україна” директор Радловський та Конашевич створили нову секцію і знайшли можливість придбати досить коштовне приладдя та форму. На їх заклик численні українські установи та поодинокі добродії поспішили з грошовою допомогою і допомогли із створенням хокейної команди. Вже перша зустріч із старожилом хокейного Львова «Гасмонеєю», що закінчилася перемогою українців – 2:0, показала потенціал нової команди. Свою кар’єру «Україна» мусила розпочати з найнижчого класу львівської округи – класу «Б», де виступало шість команд. Українці мали наймолодшу команду: воротар – Скрипій, оборона – Ліщинський, Грещук, напад – Труш (Мирон), Дицьо, Петрів, запасні гравці – Кобзяр, Дмитерко, Мороз. У такому складі команда розіграла 8 матчів (4 перемоги, 1 нічия, 3 поразки), різниця забитих і пропущених шайб – 10:10. Бомбардири: Труш – 5, Дицьо – 3, Петрів – 2.

Брати Труші
Брати Труші

А наступного сезону «Україна» здобула перемогу у турнірі класу «Б» і вийшла до найвищого класу львівської округи, де зустріла такі дружини – «Погонь», «Чарні», «Лєгія», «Гасмонея» і «Львів’янка». До команди долучилися нові гравці – молодші Труш та Ліщинський, Гофрик і Лисик. Зимовий сезон 1931-1932 – це «золоті» часи гаківкової секції СТ «Україна», коли вже у стартовому матчі окружної першості українці перемагають – 2:1 – самого чемпіона Польщі «Погонь», у складі якої виступали члени національної команди, що наступної зими поїдуть на Олімпійські ігри 1932 року до Лейк-Плесіда. Того року вперше в історії галицького спорту хокейна команда виїхала на три товариські матчі на Буковину, де перемогла «Довбуш» – 7:0, «Маккабі» – 2:0 та поступилася чемпіону буковинської округи «Драгош Вода» – 0:1 (єдиний гол гостям закинув гравець збірної Румунії Айзенвайзель).

Молодь не підвела!

У наступні сезони «Україна» виступає в окружній лізі з перемінним успіхом, але завжди посідає місце в середині турнірної таблиці. Та на початку 1934 року з команди декілька гравців пішли до сильніших польських клубів, зокрема брати Мирон та Роман Труші, що були головною атакувальною силою, подалися до Закопаного. Довелося створювати молоду дружину із талановитих школярів, які вже набралися певного досвіду гри у спортивному гуртку «Богун». Так приходять до першої команди Бучацький, Марковський, Маринець, Бубела, Проць і молодший Дицьо. Вони справляються на диво дуже добре і залишають за собою четверте місце.

Омелян Бучацький
Омелян Бучацький

Спортивний гурток «Богун» створила з власної ініціативи група учнів Головної української гімназії. Вони самостійно організовували змагання з ровесниками і стали майже непереможними в неофіційних гімназійних першостях Львова. Головною базою українських гімназистів стало ледовище «Світязь» – улітку великий басейн, власність родини Терлецьких. Тут на них звернуло увагу керівництво «України» і запросило під свої прапори. Життя показало, що це рішення було правильним. Молодь не тільки втримала «Україну» у класі «А», а й через три роки виборола право грати у фіналі за першість Польщі. Молодіжну трійку нападу – Юрій Дицьо, Роман Маринець і Омелян Бучацький – 1938 року запросили до збірної Львова.

«Тигрис» Микола Скрипій

Воротар Микола Скрипій за сім років не пропустив жодного матчу (!) і недарма належав до числа кращих голкіперів міста, його не раз запрошували до збірної Львова, коли вона вирушала на матчі до інших міст. За свою майстерність та сміливість отримав прізвисько «Тигрис», бо справді наводив жах на суперників, відбиваючи усі шайби, що летіли у ворота. Навіть коли зазнав травми – шайба потрапила йому в рот і вибила три зуби, не зійшов з ледовища, а тільки взяв до рота трохи льоду і продовжив гру. А наступного тижня вийшов на лід у військовому шоломі, до якого приладнав маску з дроту, що захищала обличчя. З шести воротарів клубів класу «А» четверо були українцями: Скрипій («Україна»), Ванчицький («Погонь»), Бедрило («Лєгія») і Лукасевич («Чарні»).

Одне з перших командних фото «України». У білому светрі – Микола Скрипій
Одне з перших командних фото «України». У білому светрі – Микола Скрипій

Варто зазначити, що більшість хокеїстів були різнобічними спортсменами і влітку займалися іншими видами. Мирон та Роман Труші були добрими стрільцями з лука, Володимир Кобзяр – здібним спринтером на легкоатлетичній доріжці, Юрій Ліщинський – тенісистом, Остап Волинець – волейболістом, Адам Марковський – боксером, Омелян Бучацький – баскетболістом, а майже всі хокеїсти були також добрими футболістами.

Іван Яремко, Високий Замок

Залишити відповідь