У найсильнішій хокейній лізі світу – північноамериканській НХЛ, що вже відзначила 90-річчя, виступало майже двісті гравців українського походження.
Заснована восени 1917 року чотирма канадськими клубами, ліга нині налічує 30 команд, в яких виступають майже сімсот хокеїстів. З різної нагоди спеціалізовані хокейні видання, яких у Північній Америці сотні, регулярно проводять різноманітні опитування фахівців, журналістів, ветеранів з різних питань, що стосуються історії НХЛ. Кілька років тому тижневик «The Hockey News» оголосив результати такого опитування з метою визначення кращого хокеїста усів часів.
До першої п’ятірки легендарних увійшли Горді Хоу – 504 голоси, Вейн Гретцкі – 304, Боббі Орр – 288, Террі Савчук – 126, Маріо Лем’є – 81. Маріо недавно оголосив про завершення кар’єри, Хоу, Орр та Гретцкі виходять на лід в показових матчах, і тільки Террі Савчука – знаменитого воротаря, українця за походженням, вже багато років нема серед живих. Про цю легендарну і водночас трагічну постать варто би знати сьогоднішньому поколінню прихильників спорту.
Террі (Тарас) Савчук народився 28 грудня 1929 року у робітничому передмісті Вінніпега. До занять хокеєм його залучив старший брат Микола, коли молодшому було лише 10 років.
Коли Террі минуло 12, він уже зайняв місце у воротах дитячої команди «Детройт Ред Вінгз». Звідти й почалася його блискуча кар’єра, переплетена неймовірними пригодами, злетами та падіннями. У хокей Савчук прийшов, маючи скалічену праву руку, яку понівечив, граючи в американський футбол. Здавалося, що а такій ситуації годі й гадати про великий спорт. Але наперекір долі Террі довів, що вольовій людині все під силу. Він тільки-но почав опановувати ази воротарського мистецтва, як ковзанами йому «розкроїли» обличчя так, що лишень майстерність лікарів врятувала зір.
Професійну кар’єру юнак розпочав у «Детройт Ред Вінгз» 1949 року. А вже наступного сезону став воротарем №1 команди. У тому сезоні Террі провів усі 70 матчів і у кожному з них більше двох шайб у свої ворота не пропускав. А в 11-ти зустрічах за його плечима червоне світло взагалі не спалахувало. Тож того року Савчук заслужено здобув «Калдер Профі» – кубок, яким нагороджують найкращого дебютанта НХЛ. У сезоні 1951-1952 рр. (уявіть тільки!) він знову простояв у воротах від першої до останньої хвилини всі 70 матчів. У 12 – знову не пропустив жодної шайби. Саме завдяки його хисту «Детройт» здобув найвищу хокейну нагороду – Кубок Стенлі, а Савчук отримав «Везайна Профі» – приз, який вручається найкращому воротареві ліги.
Настали його зоряні роки. Тоді Террі здавалося, що так буде завжди, що слава ніколи не покине його, але…
Тарас Савчук став ініціатором нового стилю воротарської гри. Він проводив увесь матч на зігнутих ногах. Тепер так грають і початківці. А тоді це виглядало незвично. Проте шеф команди Джек Адамс намагався примусити свого голкіпера повернутися до традиційної манери гри. Той не погоджувався. Розпочався конфлікт між босом і хокеїстом. Для Террі це обійшлося дорого. Від психічного перевантаження він став похмурим, відлюдькуватим, навіть грубуватим у ставленні до колег. Та, як кажуть, біда одна не ходить, а з собою ще горе водить. Террі потрапляє в автомобільну катастрофу і травмує легені. Цим одразу скористалися керівники клубу, які продали спортсмена до Бостона. Як згадував сам Савчук, то був найпекельніший сезон у його кар’єрі. Адже дружина і діти залишилися у Детройті. Друзів у новому місті у нього не було, тому весь вільний час проводив на самоті, у своєму помешканні. Дійшло до того, що 1957 року Савчук розірвав усі контракти і заявив, що назавжди залишає великий хокей.
Повернувшись додому, Террі звернувся до лікарів. Ті констатували цілковите нервове виснаження й порадили піти зі спорту. Тривалий час про воротаря-чемпіона ніхто не згадував. Вирішили, що кар’єрі Савчука настав кінець. Та наперекір долі він знову з’явився на ковзанці. Але тут на нього чекало чергове випробування. Прийшов новий тренер, який заявив, що кращі роки Савчука позаду. Йому запропонували перейти в Торонто. Тож 1964 року 35-річний Савчук з’являється у «Торонто Мейпл Лівз».
…Люди, які спостерігали за фінальними поєдинками сезону 1966-1967 років між «Торонто» і «Монреаль Канадієнс», не могли навіть здогадатися, що ворота «Торонто» захищає той славнозвісний Савчук. Йому було тільки 37, а виглядав він на всі 50. І не дивно, бо за рік до того він пошкодив хребет, пережив важку операцію Та, попри все, у вирішальному матчі ліги проти «Монреаля» Террі Савчук відбив 41 кидок суперників, і «Лівз» переміг – 3:1.
Це була остання велика перемога видатного хокеїста, бо провідні клуби не хотіли ризикувати, укладаючи контракт з, хоча й видатним воротарем, але немолодим і нездоровим, який у будь-яку мить міг вибути зі складу. Тож він ще трохи постояв за аматорські команди. У сорокарічному віці Террі прийшов на допомогу «Нью-Йорк Рейнджерс», правда, на три гри серії плей-оф. Тут і закінчилася його хокейна кар’єра. Після чоловічої суперечки із співмешканцем, до речі, також хокеїстом, Савчук потрапляє до лікарні. І у ніч на 31 травня 1970 року помирає.
Так трагічно закінчив свій земний шлях Террі Савчук – найкращий воротар НХЛ усіх часів, чиї досягнення й досі ніхто не може перевершити. Чого варте хоча б те, що він, наприклад, не пропустив жодної шайби у 103 матчах.
Кілька років тому я був у Торонто і відвідав Музей хокейної слави. Тут є багато фотографій і експонатів, що належать Тарасові Савчуку – спортсмену-легенді, що назавжди залишиться в історії світового хокею. Ним пишається Канада. Відомий канадський журналіст Давід Дюпуа написав про нього книжку «Біди та тріумфи голкіпера світової величини» (Торонто, 1998). Великою популярністю користувалася книжка журналіста українського походження Джорджа Татомира «Українці в Національній Хокейній Лізі» (Трентон, Канада, 1990). Про нього не може забути Україна.
Іван Яремко, Zaxid.net