«Чому я вболівав проти Росії». Зізнання білоруського журналіста

Хоч мова в даній замітці – про чемпіонат світу з футболу, а не хокею, редакція сайту fan.in.ua просто не змогла оминути її своєю увагою.

Любов і ненависть. Чому я вболівав проти Росії

Стільки Алжиру, як учора, в моїй стрічці Фейсбуку не було ніколи. Мабуть, ніколи більше і не буде. Ця африканська країна перегородила вихід збірної Росії в 1/8 фіналу чемпіонату світу з футболу. І мої білоруські та українські френди цьому щиро пораділи.

Сьогодні ж я кілька разів прочитав, що це була «стрічка ненависті». Перед тим, як коментатори звинуватять мене в ненависті до всього російського, я зроблю невеликий відступ.

Щотижня в інтернеті я дивлюся матчі чемпіонату Росії з футболу. З дитинства чемпіонат Росії дивлюся. Не бачу причин відмовлятися від цієї звички й сьогодні. І не просто дивлюся. Веду футбольні зошити чемпіонатів Росії та Білорусі. З років десяти, напевно. Веду і зараз. Ну, має бути у чоловіка якесь невинне хобі.

Напевно ж, не від ненависті я все це роблю. Мені цікавий російський футбол. Я знаю напам’ять склади кожної команди, пам’ятаю тренерів та власників клубів. Навіть результати першої ліги намагаюся переглядати. Англійський чи іспанський футбол я не знаю настільки добре.

Але, звичайно, вчора я вболівав за Алжир. Хоча не так, вболівав проти збірної Росії. Чому? Зовсім недавно у зв’язку з хокейним чемпіонатом я писав, що «спортивні перемоги добре розвивають в людях патріотизм». На жаль, цей патріотизм не завжди творчий. У сьогоднішній Росії він скоріше руйнівний.

Як результат, рейтинг Путіна виріс на рекордні 85%. Навіть ліберали радіють від того, що «кримнаш». Росія веде (хай не відкриту, а замасковану та підлу) війну з Україною. Зовсім недавно Росія воювала з Грузією, заохочувала безчинства в Таллінні, шантажувала поставками енергоносіїв пів-Європи, пропонувала Білорусі приєднатися «шістьма губерніями». І це невід’ємні частини сучасного російського патріотизму. Агресивного та ворожого світу.

І спорт тут відіграє не останню роль. Росія встає з колін, чується після кожної такої перемоги. Перемогли гейропу, піндосів і алжирофашистів у хокей, скоро переможемо й у війнушку. Особисто мені від цього дико. Ось чому я бажав поразки російської збірної. А не тому, що я «ненавиджу все російське».

Здається, я вас вже переконав, що люблю російську футбол, люблю хокеїстів Дацюка та Овечкіна, люблю легкоатлетку Олену Ісінбаєву, люблю «Машину часу» і Земфіру, люблю Чехова та Гоголя, люблю геніальний російський кінематограф радянського часу… І багато чого ще.

На першій прес-конференції після звільнення Алесь Беляцкий сказав: «Сподіваюся, що Росія – європейська країна – все ж таки приєднається до сім’ї європейських народів». І мені здається, що в цьому повинні бути зацікавлені всі. А білоруси перш за все.

Я не вірю, що спортивні поразки можуть стати якоюсь краплею для очищення Росії. Звичайно, ні. Але, можливо, це хоч трохи зменшить цей шовіністичний пафос, який щодня все голосніше чується зі Сходу.

Вчора особисто у мене приємним здивуванням була реакція на поразку Росії від сайту sports.ru. Редакція продемонструвала тролінг вісімдесятого левелу. У шапці сайту було вміщене фото представників російського телевізійного паноптикуму – від Кисельова до Жириновського – з хльостким заголовком: «Ласкаво просимо додому, хлопці».

І це стьоб над тією атмосферою пафосу, що оточувала збірну Росії весь цей час. Стьоб над мільйонними зарплатами футболістів середньої руки, жоден з яких не грає на Заході та не потрібен серйозним командам.

Коментатори теж не підкачали. Відзначали, що «сьогодні Кисельов розповість про жидобандерівців, які керували руками нашого голкіпера». І такі коменти люто плюсуються. Зайдіть за посиланням, і виберіть опцію «10 кращих коментів».

Такі от речі в мені залишають надію, що у Росії може бути нормальне європейське майбутнє. І може бути футбольна збірна, за яку буде не соромно вболівати.

Зміцер Панковец, Наша Ніва